27 лютого 2003 року в Київській національній опері був цілковитий аншлаг. Такої концентрації інтелекту в одній залі Україна ще не знала. Інтелектуальна еліта з усіх регіонів України з’їхалася на скликаний Фондом Богдана Губського перший «Інтелектуальний форум України».
На думку Голови Фонду, розвиток України неможливий без усебічного використання її інтелектуального потенціалу. А об’єднання такого потенціалу має вирішальне значення для зміцнення матеріальних і духовних основ держави.
Надалі засідання форуму багато разів відбувалися в різних містах країни.
Посланці з усіх регіонів України з’їхалися на «Інтелектуальний форум України», скликаний Фондом Богдана Губського, щоб об’єднати зусилля суспільства для примноження інтелектуального потенціалу України, утвердження верховенства загальнолюдських цінностей у громадянському суспільстві, сприяння піднесенню культури, науки, освіти.
Форум підтримала Національна академія наук України та Спілка ректорів вищих навчальних закладів України.
А співорганізаторами стали: Національна академія педагогічних наук України, Національна академія медичних наук України, Національна академія правових наук України, Національна академія мистецтв України, Національна академія аграрних наук, Національна спілка письменників України, Національна спілка журналістів України, Національна спілка художників України, Національна спілка композиторів України, Національна спілка кінематографістів України, Національна спілка театральних діячів України, Національна спілка майстрів народного мистецтва України, Національна спілка архітекторів України, Національна спілка краєзнавців України, Український фонд культури, Всеукраїнське товариство «Просвіта» ім. Т. Г. Шевченка, Наукове товариство ім. Т. Шевченка, Аерокосмічне товариство України, Асоціація керівників шкіл України, Всеукраїнська асоціація інтелектуальної власності, Всеукраїнська рада церков та релігійних організацій, Гільдія драматургів України, Конгрес української інтелігенції, Міжнародна асоціація україністів, Рада національно-культурних товариств України, Спілка жінок України, Спілка наукових та інженерних об’єднань України.
Майже 1200 представників наукової, виробничої, медичної, освітньої, мистецької, духовної еліти, студентства, молоді, серед який світочі нації, лауреати заснованої Фондом премії імені В. Вернадського, стипендіати Фонду і молоде інтелектуальне поповнення України, переможці організованих Фондом всеукраїнських творчих конкурсів, студенти вишів, президентські стипендіати та іменні стипендіати Фонду, зібралися, щоб обговорити животрепетні питання консолідації інтелігенції, формування дієвого інтелектуального соціуму.
Як визначив президент НАН України Борис ПАТОН, «зараз інтелектуальний капітал – це найважливіший, я б навіть сказав, єдиний ресурс нації, здатний забезпечити її майбутнє…»
А ініціатор Форуму Богдан ГУБСЬКИЙ у своєму виступі запевнив: «Нині конкурентоздатність країни визначають динамічні переваги – пріоритет знань, інновацій та інформації. Можна сказати так: інтелект – це найважливіший ресурс нації з підтримки творчої енергетики в усіх сферах життєдіяльності – соціально-економічній, політичній, духовній».
У день відкриття «Інтелектуального форуму» газета «Молодь України» написала: «В діяльності Фонду (Богдана Губського. – Ред.) ми бачимо поєднання комплексного підходу і точкових інвестицій на пріоритетних напрямах. Така стратегія виправдала себе і має бути взята на озброєння інтелектуальним співтовариством України».
* * *
Виступи учасників «Інтелектуального форуму України» свідчать: теми, що їх порушувала на цьому історичному зібранні інтелектуальна еліта України, значущі і для нашого сьогодення.
Юрій ПАХОМОВ, академік Національної академії наук України і тодішній директор Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАНУ заявив, що інтелект України «виявився відключеним від економіки, а отже, від усієї суспільної системи саме тоді, коли у світі розумова діяльність стала головним фактором економічного і соціального успіху».
Поет-академік Борис ОЛІЙНИК, Герой України, лауреат премії імені В. Вернадського зосередив увагу на спільній, об’єднавчій місії вітчизняної наукової і творчої інтелігенції: кування інтелектуальної, духовної зброї світла для молодої одержавленої європейської нації.
«Цілком природно, що саме Фонд Богдана Губського зібрав нас у найшляхетнішій залі на раду та пораду стосовно того, як нам бути і що діяти у ці не вельми врожайні часи.
Отже, є в нас на кого рівнятися і в добродійстві, і в справжній державотворчості. Однак ці подвижники не завжди мають державну підтримку. В принципі вона присутня, але якось спорадично…
Вимагати від нинішніх зверхників-олігархів любити Україну було б до смішного наївно, оскільки у них свій менталітет, своя психологія, свій біомеханізм поведінки. За першої-ліпшої кризової для них ситуації вони злиняють туди, де їх чекають крадені валютні вклади.
Треба вже, нарешті, не лише фіксувати факти, а й аналізувати причини тривожних явищ, які свідчать про звуження українського поля в державі…
Хто водив нашою десницею, коли ми викреслювали з паспортів познаку національної приналежності? І кому це вигідно? Задумаймося.
Тільки в останню мить під тиском громади зупинено підкоп під Софію Київську. А підкопувались же під всесвітню, всеслов’янську, а найперше – під нашу національну святиню! І всі, хто благословляв цей злочин, залишилися на своїх місцях.
То чия у нас держава? Якщо наша з вами, то вона ж і має працювати на нас, а не трясця-зна на кого. І час уже активніше просувати у всі владні структури свідому свого синівського покликання молодь».
«Як відкрилася зала, зайшов – світло сяє, аж очі засліпило од нашого інтелекту».
Цими приватними одкровеннями відомого поета про «інтелектуальний аншлаг», зібраний Фондом Богдана Губського, поділилася, виступаючи на форумі, Ніна МАТВІЄНКО. Уславлена співачка, Герой України, лауреатка премії імені В. Вернадського, говорила тоді гірку правду про занепад українського села, про духовне вихолощення нації чужою масовою культурою, про недоліки тогочасної освіти, «коли діти не знають нашої історії, своїх героїв, не знають так, як знають своїх співаків».
Доктор філософських наук професор Сергій КРИМСЬКИЙ запевнив, що інтелект набуває статусу стратегічного ресурсу людства і від повноти його використання залежить доля країн, зокрема і тих, що розвиваються.
«Керуючись цим, мусимо всіма ресурсами держави і суспільною згуртованістю реалізувати три основних завдання: перетворити інтелект на капітал, на знання, які дають можливість заробляти гроші, реалізувати інтелект як соціальну інженерію науки, розкрити можливості інтелекту в контексті виховання, створення педагогіки евристичного пошуку…».
Професор Володимир КОЗЯВКІН, директор добре відомого в Європі Інституту медичної реабілітації, що у курортному Трускавці на Львівщині, Герой України, наголошував:
«…інтелектуальний потенціал, окрім знань, культури, відзначався й не менш важливим – і рівнем гігієни в суспільстві. А рівень санітарної культури людей, громад викликає серйозне занепокоєння. Знаю, багатьом це не сподобається, але хочу прямо сказати: прозріймо, відкиньмо все і спрямуймо свої зусилля в цьому напрямку»,
– закликав славетний український медик.
«Чому, маючи 40 відсотків світових чорноземів, живемо найгірше в Європі? – розмірковував Володимир ДІДКІВСЬКИЙ, директор приватної агрофірми «Єрчики» на Житомирщині, Герой України. – Держава витрачає великі кошти на підготовку спеціалістів, але практично ніхто після закінчення сільськогосподарських вишів не йде працювати в село: ні інженери, ні ветеринари, ні економісти.
У нас сьогодні практично нема нічого свого, хоч і кажуть, що маємо великий науковий потенціал, і наукові інститути працюють. Щороку чи не сотнями захищаються кандидатські, докторські дисертації. А своїх засобів захисту рослин майже нема – 95% імпортні. Простого гербіциду виробити не можемо…».
«Величезний інтелектуальний потенціал, який мають наші студенти, застосувати в нашій країні дуже важко, – поділився думками Олександр РИБАК, студент столичного Національного університету «КПІ», переможець міжнародної учнівської олімпіади з математики у Великій Британії, стипендіат Фонду Богдана Губського. – Тому багато сильних математиків, фізиків, програмістів – колишніх переможців учнівських і студентських олімпіад – працює за кордоном.
Треба стимулювати студентів, які роблять перші кроки в науці. Скажімо, я вдячний Фонду Богдана Губського за участь в універсіаді. Саме завдяки перемозі в ній я потрапив до вишу без вступних випробувань й отримую підвищену стипендію».
Перед делегатами форуму Олександр Рибак пообіцяв по закінченні вишу не виїжджати з України, реалізувати свої набутки на Батьківщині. І слова дотримав. Нині він – кандидат фізико-математичних наук, викладає у Фізико-технічному інституті рідного університету.
У колективному зверненні «Інтелект нації – на службу суспільству» учасники «Інтелектуального форуму України» закликали Президента, Верховну Раду, Кабінет Міністрів України залучити до співпраці з інтелектуальною елітою органи виконавчої влади і місцевого самоврядування. «Об’єднання зусиль інтелектуальної еліти і влади надасть цьому процесові нової поступальної сили і динамізму, підтримуватиме творчу енергетику в усіх сферах життєдіяльності – соціально-економічній, політичній, духовній, сконсолідує суспільство».
Учасники зібрання ухвалили рішення створити Всеукраїнське громадське об’єднання «Інтелектуальний форум України». І затвердили оргкомітет, до якого ввійшли відомі в Україні науковці, письменники, митці, представники інноваційної сфери, талановиті студенти. Головою оргкомітету обрали народного депутата України Богдана Губського.
Упродовж липня 2003-го – серпня 2004 рр. виїзні засідання Фонду відбулися: в Ялті (липень 2003), Херсоні (грудень 2003), Черкасах (лютий 2004), Одесі (березень 2004), Полтаві (квітень 2004), Дніпрі (квітень 2004), Тернополі (червень 2004), Івано-Франківську (червень 2004) та інших містах України.
Виступи учасників «Інтелектуального форуму України» вражають навіть з відстані часу: це проникливий мудрий погляд на кілька десятиліть уперед. Недаремно одна із центральних газет написала тоді, що «українська еліта, цвіт нації» на цьому зібранні «мають об’єднатися і згуртувати всіх небайдужих, кому дорога Україна, для розв’язання найболючіших соціально-економічних та духовних проблем країни, щоб силою мудрості утверджувати принципи суспільного порозуміння».
“Інтелект у лещатах українських реалій“. “Сільські вісті”, № 40, 4 квітня 2003 р.
“Школа: мій біль і надія”. “Сільські вісті” № 62, 30 травня 2003 року.
“Підтримуємо інтелектуальний форум!”. “Нова доба” № 16, 19 лютого 2004 року.
“ХОЧ СВІТ ПОКИ НЕ ЗМІНИВСЯ…”. “Молодь України” № 39-40, 28 березня 2003 року.